Притча про сіяча
(з Євангелія від Матвія)
Ось вийшов сіяч, щоб посіяти. І як сіяв
він зерна, упали одні край дороги, - пташки налетіли, та їх повидзьобували.
Другі ж упали на грунт кам’янистий, де не мали багато землі, - і негайно
посходили, бо земля неглибока була; а як сонце зійшло, - то зів’яли, і, коріння
не мавши, - посохли. А інші попадали в
терен, - і вигнався терен, і їх поглушив. Інші ж упали на добрую землю –
зродили: одне в сто раз, друге в шістдесят, а те в тридцятеро.
Насіння та плоди
Одному юнакові наснилося, що він
увійшов до великої крамниці. За прилавком стояв ангел.
-
Що
ви продаєте? – спитав юнак.
-
-
Все, що бажаєте, - чемно відповів ангел.
Юнак почав перераховувати:
- Я хотів би покласти край усім війнам,
хотів би справедливості для скривджених, терпимості та щедрості до чужинців,
любові в родинах, праці для безробітних…і…
Ангел перервав його:
- Вибачте, пане, ви мене не зрозуміли. Ми не продаємо
плодів, а тільки насіння…
Маєш серце
Один пустельник, повернувшись до людей,
почав звертатися до кожного зі словами: «Пам’ятай, що ти маєш серце». Коли його
запитували, чому він не говорить про милосердя, терпіння, відданість, любов та
інші основи праведного життя, пустельник відповідав: «Лише б не забували про
серце. Все інше – додасться».
Притча про царя Соломона
Невдовзі після того, як Соломон став
царем, прийшло до нього на суд дві жінки. Вони жили в однім домі, і в кожної
було по немовляті. Одна з них уві сні випадково задавила своє немовля і
підклала його іншій жінці, а живе в тієї взяла собі. Вранці жінки стали
сперечатися: «Жива дитина моя, а мертва твоя», - казала кожна. Так сперечалися
вони і перед царем. Вислухавши їх, Соломон наказав: «Принесіть меч». І принесли
меч цареві. Соломон сказав: «Розрубайте живу дитину навпіл і віддайте половину
одній і половину іншій». Одна з жінок при цих словах вигукнула: «віддайте краще
їй дитину, але не вбивайте її!». Інша ж, навпаки, сказала: «Рубайте, хай не
дістанеться ні мені, ні їй». Тоді Соломон сказав: «Не вбивайте дитини, а
віддайте її першій жінці, вона її мати».
Поле
Один батько залишив
своїм синам у спадок поле. Брати його справедливо поділили – навпіл. Один брат
був багатий і нежонатий, а другий – бідний і мав купу дітей.
Настали жнива. Не йде
сон на очі багатому братові, думки в голову лізуть: «я багатий, навіщо мені
стільки збіжжя? А мій брат бідний, йому треба годувати сім’ю».
Устав з ліжка старший
брат, пішов на своє поле, взяв кілька снопів і переніс на братове.
Тієї ж ночі бідний
брат міркував собі так: «Мій брат не має ні жінки, ні дітей. Єдине, що може
його бодай трохи втішити, - це багатство. Допоможу йому примножити багатство».
Він устав, пішов на
своє поле, взяв кілька снопів і переніс на братове.
Вранці обидва брати
потайки дуже дивувалися, що снопів на їхніх полях не поменшало.
Те саме діялося
наступними ночами.
Кожен переносив своє
збіжжя на братове поле, і обидва щоранку дивувалися, що його не меншає.
Але однієї ночі,
переносячи снопи, брати зустрілися на межі. Вони все зрозуміли, засміялися і
радісно обійняли один одного
Дерев’яна статуя
Жив чоловік, усім серцем відданий
Будді. І була в нього прекрасна стародавня дерев’яна статуя Будди, справжній
шедевр. Він ставився до неї як до найбільшого скарбу. Якось у холодну зимову
ніч цей чоловік залишився один у солом’яній хатині. Не було дров, щоб розвести
вогонь. Лютий мороз так дошкуляв, що чоловік передчував наближення смерті.
Опівночі, коли чоловік уже майже закляк, перед ним з’явився Будда й запитав:
«Чому ти не спалиш мене?». Дерев’яна статуя так само стояла біля стіни. Чоловік
дуже злякався, вирішивши, що до нього з’явився демон: «Що ти сказав? Спалити
статую Будди? Ніколи! Нізащо!».
Будда розсміявся й сказав: «Якщо ти
бачиш мене в статуї, ти не помічаєш мене. Я – у тобі, а не в статуї. Я не
предмет моління, я – у тому, хто молиться. І це я тремчу в тобі! Спали статую!»
Каяття
Якось ангел не послухався Бога і молив,
щоб йому було дозволено спокути провину, і Бог сказав:
- Я тебе не покараю, але за свою неслухняність
ти повинен спуститися на землю й принести мені звідти найбільшу цінність.
Через кілька років, пролітаючи над
полем битви, ангел побачив, як помирає солдат, поранений у бою.
- Води, води!
– просив воїн пересохлими губами. Почувши це, інший тяжкопоранений віддав йому
останні краплини води зі своєї фляжки. Ангел підхопив спорожнілу посудину й
приніс до трону Всевишнього.
- Всемогутній Боже, - сказав він, - це і є, напевно,
найбільша цінність у світі.
-
Звичайно,
погодився Бог, - цінність чимала, але не найбільша у світі.
Повернувся ангел на землю й після
довгих пошуків добрався до шпиталю, де помирала сестра милосердя. Коли вона
зітхнула востаннє, її подих підхопив ангел, приніс до Бога і сказав:
-
Всемогутній
Боже, напевно, це і є найбільша цінність у світі.
Посміхнувся Бог ангелові й сказав:
-
Самопожертва
– величезна цінність, але лети знову й принеси мені найбільшу цінність у світі.
Повернувся ангел на землю й цього разу
шукав довго, поки не помітив вершника, що пробирався крізь лісову хащу. Він
прямував до дому свого кривдника, щоб його вбити. Господарі будинку ні про що
не здогадувалися. Зловмисник підкрався до вікна, заглянув усередину і побачив,
що, вкладаючи маленького сина, мати вчила його молитися. Ця сцена нагадала
лиходієві його власну матір. На серці в лиходія потеплішало, по щоках
покотилися сльози, і він пошкодував про свої злі наміри. Підхопив ангел одну
сльозу й приніс Богові.
- Милостивий Боже, каяття – це,
безумовно, найбільша у світі цінність.
Бог ласкаво посміхнувся ангелові й
сказав:
-
Тепер
ти правий – у Моїх очах це найвища цінність.
Притча про блудного сина
В одного чоловіка було два сини.
Якось молодший сказав батькові: « Дай
мені належну частину частину
маєтку!». Зібрав син молодший усе, та подався до далекого краю, і розтратив
маєток свій там, живучи марнотратно. А як він усе прожив, настав голод у тім
краю, - і він став бідувати. Пішов він тоді і пристав до одного з мешканців
тієї землі, а той вислав його на поля свої пасти свиней. І бажав він наповнити
шлунка свого хоч стручками, що їли їх свині, та ніхто йому не давав. Тоді він
спам’ятався й сказав: «Скільки в батька мого наймитів мають хліба аж надмір,
а я отут з голоду гину! Устану і піду до батька свого, та й скажу йому:
«Прогрішився я, отче, проти неба та супроти тебе… Недостойний я вже зватися
сином твоїм; прийми мене, як одного зі своїх наймитів…». І, вставши, пішов до батька він свого.
Три сита
До грецького філософа Сократа прибіг
якийсь чоловік і схвильовано почав:
-
Послухай,
Сократе, я мушу тобі сказати, що твій приятель…
-
Стривай,
- урвав його філософ. – Спершу дізнаємось, чи те, що ти мені скажеш,
просіюється крізь три сита.
-
Три
сита? – здивувався чоловік. –Так, любий приятелю, крізь три сита! Перше сито –
це правда. Ти переконаний, що все в твоїй розповіді правда?
-
Я
чув про це від… - ніяковіючи, почав той.
-
Так,
так. Спробуємо друге сито. Це сито добра. Те, що ти мені хочеш сказати,
напевно, добре?
-
Мабуть,
навпаки…
-
Тоді
випробуємо третє сито. Скажи, чи мені конче потрібно знати те, що тебе так
схвилювало?
-
Та
ні…
-
Тоді,
- усміхнувся мудрець, - коли те, що ти хотів мені сказати, ні правдиве, ні
добре, ні необхідне, то поховай його в собі і не переобтяжуй ні себе, ні інших.
Хліборобові діти
Хліборобові діти між собою не мирилися.
Батько їх часто вмовляв, але слова не допомагали. Тож хлібороб вирішив
переконати їх ділом. Він наказав синам принести в’язку різок і запропонував ту
в’язку зламати. Сини, хоч як силкувалися, не змогли цього зробити. Тоді батько
розв’язав в’язку й дав кожному по різці. Коли сини легко переламали різочки,
батько промовив: «Отак і ви, діти, якщо будете дружні, вас не подолають вороги,
коли ж житимете в незгоді, вас будь-хто переможе».
Майже нічого
- Скажи мені, скільки важить сніжинка?
– запитала синиця голуба.
- Майже нічого, - відповів голуб. Тоді
синиця розповіла йому таку історію:
- Якось я відпочивала на сосновій
гілці, аж раптом почав падати сніг. Оскільки в мене не було інших занять, то я
почала рахувати сніжинки, що опускалися на мою гілку. Їх упало 3 751 952.
Коли ж легенько й тихо впала 3 751 953-тя сніжинка, таке собі майже
нічого, як ти з цього приводу висловився, - гілка зламалася…
Оповівши це, синиця відлетіла.
Голуб, великий авторитет у галузі миру
ще з часів Ноя, на хвильку замислився, а потім промовив:
-
Можливо,
потрібно ще тільки однієї людини, щоб у світі запанував мир?
Бруно Ферреро
Зозуля
Серед пташиного товариства ніхто не
цінував волю більше, ніж Зозуля. Птаха
жила самотою, бо лише так могла відчувати себе цілком вільною. «З родичами –
постійний клопіт та обов’язки, від друзів тільки й чути бідкання й жалі через негаразди»,
міркувала Зозуля, виспівуючи своє безтурботне «ку-ку».
Час од часу дрібне птаство,
розселяючись лісом, добиралося до закутка, де мешкала Зозуля, і тоді їй
доводилося перелітати далі. Так Зозуля опинилася в заростях вільхи на старому
болоті. Птахи обминали це місце, бо там якийсь лиходій розвішував пастки.
«Повертайся, люба, до березового гаю, - радила Зозулі Іволга. – Гуртом все-таки
краще».
«Про мене не клопочіться, сама собі дам
раду», - махнула крилом Зозуля й …опинилася в пастці. Як не виспівувала, ніхто
не відгукнувся.
Усе залежить від тебе
Колись давно у стародавньому Китаї жив
дуже розумний, але дуже пихатий чоловік Мандарин. Весь день його складався з
примірювання розкішного вбрання та розмов з підданими про його розум і спогадів
про давню зустріч з імператором. Так минали дні за днями, роки за роками…
Аж ось пройшов по всій країні поголос,
що є чоловік, розумніший від усіх на світі. Дійшов той поголос і до нашого
Мандарина. Дуже розлютився він: «Хто сміє називати якогось там ченця
найрозумнішою людиною в світі?!»
Вигляду нікому про своє обурення не
подав, а запросив мудреця до свого палацу. Сам же задумав обдурити його: «Я
візьму в руки метелика, сховаю його за спиною і запитаю, що в мене в руках –
живе чи мертве. І якщо чернець скаже, що живе, - я роздушу метелика, а якщо –
мертве – я випущу його…»
І ось настав день зустрічі. У пишній
залі зібралося чимало люду. Усім хотілося подивитися на двобій найрозумніших
людей у світі. Мандарин сидів на високому троні, тримав за спиною метелика і з
нетерпінням чекав приходу гостя.
Аж ось двері відчинилися, до зали
увійшов невеличкий худорлявий чоловік. Він привітався з Мандарином і сказав, що
готовий відповісти на будь-яке його запитання.
І тоді, зло посміхаючись, мандарин
проказав: «Скажи-но мені, що я тримаю в руках – живе чи мертве?» Мудрець трохи
подумав, усміхнувся і відповів: «Все в твоїх руках!..» Збентежений Мандарин
випустив метелика з рук, і той полетів на волю, радісно тріпочучи своїми
яскравими крильцями.
Отже, лише від вас залежить, буде ваше
спілкування, ваша взаємодія з іншими жвавою, яскравою, плідно чи навпаки.
Немає коментарів:
Дописати коментар